A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Дівичківська громада
Київська область, Переяслав-Хмельницький район

ІСТОРІЯ КОВАЛИНСЬКОГО «ЗОШ I-II СТУПЕНІВ –ДНЗ» Переяслав-Хмельницького району Київської області

 

В "Історії села Ковалин" (1976 р.) говориться про те, що старенькі люди пам'ятають цю першу школу-хату на дві половини через сіни з маленькими перекошеними, на чотири шибки вікнами, почорнілою від часу покрівлею, з нахиленим на схід димарем, що стояла під горою на подвір'ї, де зараз міститься ферма приватного підприємства "Батьківщина". В західній половині хати містився клас з трьома партами на три місця кожна.

Отже, перша школа відкрита в 1861 році. В 1876 році в ній навчалося 6 хлопчиків.

Першим учителем в Ковалинській школі був дячок Гаврило Іванович Лавровський, що народився в 1929 році в сім'ї попа Полтавської губернії.

Вчився в полтавській духовній семінарії, з якої був виключений 15 липня 1949 року. Не закінчивши семінарії, з 28 лютого 1851 року по 30 листопада1855       року працював дяком в селі Рогозові. З 30 листопада 1855 по 29 травня

1856       року працював дяком в селі Підсінне, а з 29 травня 1856 року працював теж дяком у селі Ковалині, де й помер 1893 року.

До 1904 року учителями в школі були дяки, і лише з 1906 року присилалась в школу спеціальні вчителі.

В 1906 році приміщення школи стояло на південь біля сучасного колодязя, що належить старій школі (побудованій в 1932 році). Те приміщення мало 2 кімнати: в одній кімнаті жив учитель, а в другій навчались діти, які сиділи по шестеро за чотирма партами.

В 1929 році почалася колективізація одноосібних господарств, яку проводила більшовицька партія. В 1930 році в Ковалині були проведені збори населення, де обговорювалось питання про створення колективного господарства СОЗ. Спочатку майже всі селяни, хоч і з примусу, подали заяви до СОЗу, який назвали СОЗ імені ЦК ВКП(б), але в травні 1931 року вийшли з цього об'єднання більшість селян, в колективі залишилось 40 господарств.

В цей період в селі Ковалин почала існувати семирічна школа, і перший її випуск був у 1931 році.

Роки голодомору (1931-1933) ускладнили навчання. Голодувало дуже багато дітей, вони були виснажені, хворі, багато помирало. Точної цифри, яка засвідчувала б смерть дітей в ті часи немає, бо в селі Ковалин чомусь сільська рада не реєструвала масових смертей через голод (чи по халатності працівників, чи за вказівкою партійних керівників). Та свідки тих часів говорять, що приблизно 20-30 дітей різного віку померло від голоду.

В 1932 році почала будуватись нова, на той час типова школа на 5 класних кімнат) з пічним опаленням і окремою учительською кімнатою (приміщення ще й досі стоїть в центрі села, біля контори господарства). Ініціаторами будівництва були Саливон Роман Симонович (тодішній голова колгоспу ім. Ілліча) та Саливон Зосим Симонович (бригадир). Вони організовували колгоспників, самі заготовляли і возили дуби на підвалини, дерево на зв'язку і на закидку.

В 1933/34 навчальному році нова школа була введена в дію. З окремих хат учнів переводили до школи, хоч ще не скрізь була постелена підлога, а вікна заміняло сіно та солома, якими затикали дірки, щоб було затишніше. Незважаючи на те, що ще в школі проводились будівельні роботи, цей навчальний рік був для дітей у новій школі. Навчання проходило в дві зміни: до обіду навчалися учні 1-4 класів, а після обіду - 5-7 класів. Уроки закінчувалися в 9 годин вечора. Зимою техпрацівниці топили груби з 4 до 6 годин ранку. Коли діти приходили на уроки, то груби вже були гарячі, але тепло не затримувалось, поки не поробили вікна. Тоді в школі стало тепліше (не замерзали чорнильниці). До війни в школі працювали вчителями Фенько Ніна Данилівна, Лигай Василь Сергійович та його дружина Настя Яківна, Погасій Катерина Василівна, Несміян Захарій Якович.

Шкільне життя потроху налагоджувалося, але його перервала Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр.

З 21 вересня 1941 року по 21 вересня 1943 року (роки окупації села німцями) навчання в школі не було.

Важкими були перші післявоєнні роки. Багато дітей залишилися без батьків, вони загинули на війні. Не було ні підручників, ні зошитів, тому іноді доводилося писати між рядками старих газет та журналів.

В 1943 році семирічку в селі очолив Несміян Захарій Якович, який переїхав із Щучинки, а в 1945 році директором школи був призначений Олексенко Пилип Іванович. З цього часу колектив у школі підібрався дуже дружній, працьовитий і стабільний, менша стала плинність кадрів. В школі було дуже багато дітей початкових класів. Адже роки війни зробили перерву в навчанні. Тому в 1-му класі сиділи не лише діти-семирічки, а й переростки 8-10 років. Тих із них, хто вмів хоч трохи читати і писати, відразу приймалися до 2-го класу. Хлопці й дівчата навчалися окремо, так як були паралельні класи.

Важко було учням, нелегко і вчителям, хоч колектив був дуже працьовитий. Жіночий колектив став потроху поповнюватися чоловіками, які поверталися з фронту. "Тоді ніхто не рахувався з власним часом, - розповідає Задорожній Іван Маркович - вчитель хімії та біології. Школа працювала в дві зміни, але майже щодня вчителі початкових класів (він тоді працював теж вчителем початкових класів) залишали учнів ще й після «років, працювали додатково. В школі діяли гуртки, випускались стінні газети, а пізніше вечорами проводилися педради, наради, батьківські збори, які нерідко закінчувалися після 12 години ночі. А ще треба було вчителям бути лекторами, пропагандистами, виступати в трудових колективах, у клубі.

В школі були великі навчально-дослідні ділянки, які оброблялися учнями. Всю продукцію з ділянок продавали, а гроші йшли на спец кошти. В школі була своя бухгалтерія і свій діловод - Крицький Опанас Давидович (інвалід війни, без ноги).

Тоді в школі працювали вчителі початкових класів: Задорожня Ганна Яківна (вийшла на заслужений відпочинок в 1976 р.), Гич Палажка Тихонівна (працювала до 1973 року), Лобода Оксана Петрівна (виїхала в 60-х роках), Кондратенко Ольга Кузьмівна (померла в 1949 р.), Мормило Марія Логвинівна (виїхала в с.Єрківці), Олишивець Галина Григорівна, Задорожній Іван Маркович (пішов на пенсію в 1983 році), Буряк Михайло Пилипович (виїхав в 60-х роках), Чухно Катерина Василівна, Білодід Марія Леонтіївна (в 1979 р. пішла на пенсію).

В 5-7 класах викладали: Фенько Ніна Данилівна (допрацювала до пенсії), Сердюк Євгенія Лук'янівка (виїхала в с. Дівички), Карман Поліна Романівна (виїхала в с. Дівички), Муха Параска Петрівна (виїхала в с. Помоклі, чоловік Муха Микита Ілліч, вчитель, не повернувся з війни).

Старшою піонервожатою в той час працювала Саливон Марія Романівна, яка повернулася з Німеччини, пізніше стала вчителем початкових класів, допрацювала в Ковалинській школі до пенсії (1977 рік). Вона організовувала роботу піонерської та комсомольської організації, керувала гуртками художньої самодіяльності (вчила танцювати, співати, виразно читати вірші), сама була активним членом драматичного гуртка в сільському клубі.

Вчителів з вищою освітою не була, в усіх була освіта за педучилище. Вже пізніше, пропрацювавши по 10-20 років, учителі 5-7 класів почали поступати на навчання в педагогічні вузи м. Києва, Черкас, Умані. Навчалися заочно. Вчителі початкових класів так і допрацювали до пенсії з середньою спеціальною педагогічною освітою.

У післявоєнні роки учнів, які не встигали хоча б з одного предмета не переводили до наступного класу, а залишали на повторний курс. Були учні, які  по 2-3 роки сиділи в одному й тому ж класі,  і були класи, яких залишалося на повторний курс по 7-10 учнів.

Зміни в статусі школи.

До 1960/61 навчального року Ковалинська школа була семирічною, а з вересня 1960 року стала називатися восьмирічною до 1989/90 навчального року а потім її назва змінилася і вона стала називатися Ковалинська неповна середня школа, а випускним класом став не 8 клас, а 9-ий. В 2000 році школа стала мати ще іншу назву: Ковалинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.

З 1962 по 1965 рік на базі Ковалинської школи була відкрита вечірня школа, в якій навчалися всі бажаючі, хто не мав середньої освіти. Білокінь Михайло Якович (1931 року народження), тодішній учень вечірньої школи розповідав, що навчання проводились 3 рази на тиждень і закінчувались після 12 годин ночі. Уроки проводились так, як і в денній школі, давалось багато завдань додому. Хто хотів вчитися, той вчився. В 70-х та 80-х роках в школі працював консультпункт Переяслав-Хмельницької заочної школи. Були 9-й, 10-й та 11-й класи по 5-10 учнів.

Мережа та наповнюваність класів.

Уже з 1953 року в школі не було паралельних класів. Причиною було те, що народжуваність дітей знизилася, адже 189 чоловіків не повернулися звійни.

Але в класах ще було по 25-30 учнів, а в школі налічувалось до 200 учнів. Школа почала працювати в одну зміну.  Але місця для всіх класів не вистачало. Тоді дві куркульські хати із призьбою (фундаменту в цих хатах не було) стали теж школою, там навчалися по одному, а в який рік і по два класи.

Невдала партійна політика довела до того, що в селі майже зовсім не залишилося молоді. Всі випускники їхали десь учитися чи працювати, а в селі залишалися одиниці, в кого не було бажання чи можливості вчитися. Це призвело до того, що/на початку 70-х років почалося різке зменшення наповнюваності класів: 15-18 учнів - це найбільше, В 1975 році до першого класу мали йти лише 9 учнів, тому цей клас через три роки (була вже трирічна початкова) випав з мережі школи і в 4-й клас діти пішли за восьмим класом у село Дівички. Там вони й закінчували школу. Були роки., Коли з мережі випадали не один, а два класи. Кількість учнів по школі коливалась між цифрою 60-70 були класи з 4 учнів.

В 1989 році в селі почалося будівництво нового села на 140 сімей для переселенців з Чорнобильської зони (аварія на ЧАЕС була в 1986 році). І в 1991 році з'явилися перші переселенці з Поліського району. Протягом 1991/92 навчального року прибуло 36 учнів. З того часу кількість учнів у школі стала близько 100 осіб.

Коли почалося будівництво нового села, то почалося будівництво і нової школи. А вона дуже була потрібна, адже місця для всіх класів не вистачало в основному приміщенні. А ще ж треба було шукати приміщення для бібліотеки, майстерні, їдальні. Тому діти навчалися і в старих куркульських хатах, і в конторі, і в будинку культури, а майстерня була в приміщенні колишнього дитячого садка. Тому нову школу всі чекали з нетерпінням, як учні, так і вчителі, і батьки. Закінчилося будівництво школи в 1996 році, і 16 травня того року школа розпочала свою роботу. Школа сучасна, велика і простора. Має спортивний і актовий зали, харчоблок, 12 класів-кабінетів,газове опалення, централізовану каналізацію. Створено хороші умови для навчально-виховного процесу.

Із матеріалів  Наталії  Задорожньої

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь